Меридіани крізь серце

Роберт Третьяков
Із збірки Меридіани крізь серце
_______________________________

Меридіани крізь серце

У кожнiм серцi - власнi грiнвiчi.
Крiзь них проходять в низцi днiв,
З’єднавши мiцно Пiвдень з Пiвнiччю,
Мередiани почуттiв.

Його чутливiстю наповненi
Вони, багатi на красу,
Як струни, високо настроєнi,
Бринять вiд дотику часу.

А то шугають блискавицею,
Ввiбравши лагiднiсть i гнiв,
Як струми, живленi рiзницею
В потенцiалах полюсiв...

У кожнiм серцi - рiзнi грiнвiчi.
Але поклавшись на талан,
Так легко схибити, увiчнiвши
Неголовний меридiан,

Який iде з сумлiнням в злагодi
Крiзь свiй маленький острiвець
I нехтує архiпелагами
I стратосферою сердець.

Це щира, та страшна омана,
Бо тi, що прийдуть пiсля нас,
По хибному меридiану
Не зможуть вивiрити час.

***************

Струмки починають море.
З жджерел виникають озерця.
Початок завжди прозорий
І непомітний, як серце
Здорової людини.
Чи знає мала краплина,
Чи знає в ній кожний атом,
Як їй крутити турбіни,
Як на собі здіймати
Великі пароплави?
Краплина не дума про славу,
коли набирається сили,
Щоб стати не просто ставом,
А Єнісеєм і Нілом.
Не дума вона про кар’єру,
Коли вирушає в дорогу -
Здіймається в стратосферу
І падає на пороги...
Не думає: «Бути як же,
Якщо загублюсь в туманах?..»
Їй просто не можна інакше,
Бо йнакше не стане
Всесвітнього океану.
Інакше - річок не стане.
Інакше - морів не стане.
А хто ж тоді рухати стане
Великі турбіни?..
Я звикну,
Я неодмінно звикну
Вимірювать право краплини
Обов’язком океану!

***************

О давня, незагойня рана,
Яка й тепер мені болить:
Він за горами Гвадаррами,
Із сили вибившись, лежить.

І марить він протуберанцями
Залитих пурпуром знамен,
Він, що знайомий був з іспанцями
Лише по опері «Кармен».

Нащо були йому штандарти,
Болі далекої землі?
Нащо були йому жандарми,
Що у чужім краю жили?

Пішов. Його ніхто не змусив.
Солдатськи черевики взув.
Він був у нас хороший слюсар.
Накращий в світі батько був.

Він бився. Він не вийшов з бою,
Упавши на шляхи курні...
Світило сонце наді мною
В далекій, мирній ще Пермі.

І я зривав достиглу шпанку,
Налиту соками весни,
І вішав на свою «іспанку»
Червоні китиці рясні.

Носив книжки в шкільному ранці
Про Пасіонарію й Мадрид
І звав себе республіканцем
Уже в неповні вісім літ.

Спокійно жив і дихав чисто.

Палив костри. Уроки вчив.
Бо він убив того фашиста,
котрий на мене ніж гострив.

***************

Народження

Коли народжується дитина -
Перша дитина у юної матері,
То кожна довга-предовга хвилина
Неспокоєм батькові серце затьмарює.

а радість пізніше в серце постука,
Бо мусить ще бути освячена
У найсвітліших на світі муках,
Хоч і природних начебто.

Коли своїх первістків ЕПОХА народжує, -
Біля космічної брами
Цілий народ чекає стривожено
Під зорями-ліхтарями.

Не хвилюйся, все буде в порядку,
Лагідний мій народе...
А втім - хвилюйся!
Хвилювання для батька
Радісне і природне.

Вибери гарне ім’я для сина,
В нас гарних імен ще стане.
Назви його високо, соколино -
Павлом або Андріяном...

Нехай переллється і міць, і врода
в лице його світле, гоже...
Дай бог тобі, сонячний мій народе
Дітей, що на тебе схожі!

***************

Карпатський бук
і слобідська раїна,
Красуня Тиса
й велетень Дніпро -
Це все моя прекрасна Україна,
Об’єднана на щастя і добро.
А скільки їх було -
з неситим оком!
Та захлинулися, пішли на дно
І цісарі,
й царі,
і лжепророки,
Які тебе тягнули у багно...
Ідуть вперед, побравшися за руки,
В жовтневій незгасаючий зорі
Твої сини -
окрилені онуки
Твоїх
Каменярів
і Кобзарів.

***************

Де не світить знайома Полярна зоря,
Де Південним Хрестом перекреслилось небо,
Мабуть, згадує часто матрос-сибіряк,
Як про милу, Вітчизно, про тебе.

І за гуркотом шторму, за бризкотом хвиль
Він тебе сибірячкою бачить.
І не в морі, а в Омську, за тисячі миль
Розгулялась хурделиця наче.

І кружля, і лютує, і виє як звір,
Як голодних вовків розлютована зграя...
А для нього холодний, суворий Сибір -
Найтепліший куточок у рідному краї.

Ще сильніші удари морської грози.
Непривітне, чуже і розбурхане море.
За горами морськими на вахті грузин
Бачить рідні Кахетії гори.

І світліше на серці стає моряку
Від думок про Вітчизну. І кожен по праву
Пригадає своє: Ленінград чи Баку,
Синьооку, як Ворскла, Полтаву...

Моряком не ходив я в далекі краї,
Ще й не спробував солі штормової хвилі.
І не стану прості кілометри свої
На морськи переводити милі.

Я єдину зорю, що горить на добро,
На сузір’я чужі не зміняю!
І у долю мою Єнісей і Дніпро,
Як артерії в серце, впадають.

***************

Портрети

Надходить час – і вчений чи поет
Свій остаточний обира портрет...
І ось уже в історію ввійшло
Захмарене Тарасове чоло,
Поєднана із Марксом назавжди
Розвихрена левиність бороди;
Вінець – у Данте; арфа – у Масне;
Короткозоре чеховське пенсне...
І ми уже не можемо й на мить
Їх іншими якимось уявить.
- Ну що ж, портрет портретом, -
скаже хтось.
А може, Аліг’єрі довелось
Пройти все пекло із кінця в кінець,
Щоб заслужить портретний свій вінець.
А скільки пережито і чого,
Що впала кобзареві на чоло
Ота висока хмара грозова
Ота портретна риса вікова,
Яка жертовна сила і труди
У павутинній схимі бороди,
В пригодах думки, що крізь океан
Переплива важких ейнштейніан!
І, як ровесник, часом бачу я,
Чий сум в поеті і любов чия,
Як прозирають в майбуття ясне
Далекозорі очі у пенсне.
І, дивлячись на звичний вже портрет,
Я мимоволі думаю про те,
Яким потрібно завжди зрілим буть,
Яким потрібно завжди юним буть,
Яким потрібно простим завжди буть,
Яким складним потрібно завжди буть,
Яким потрібно неоднаким буть,
Яким неостаточним треба буть,
Щоб люди зрозуміли: це поет.
...І остаточний вибрали портрет.

***************

Грамота сліпих

Хай рядки ці не образять тих,
Хто не з доброї своєї волі,
Підкорившись нещасливій долі,
Мусить знати грамоту сліпих.
Бо рукою можна ще зуміть
Знать чарівну зливу гам і терцій.
Тільки як Сюсюрину блакить
Перелить навпомацки у серце?
Можна взяти в руки алебастр,
Виліпити з ньогго дивні перла.
Але як побачить смуток айстр,
Що, весни не дочекавшись, вмерли?
А можливо, справа і не в тім,
Хто і як твої читає вірші,
А можливо навіть, що сліпим
Їх структура атомна видніша?
Бо хіба ж ото не дивл з див,
Коли хтось буденно, просто, звично
Відчуває щирість почуттів
І опуклість образів – фізично!
Тут уже не допоможу звук
Рим жзвінких і ритмових екзотик:
Серця підкупить не зможе слух
Віршами, холодними на дотик.
Скільки є поезійок таких,
Що як слиз на прибережній гальці...
Та, напевне, в грамоті сліпих
Жодна з них не обпікала пальців.

***************

Аплодуйте акторам!

Аплодуйте акторам,
Завжди аплодуйте акторам!
Не шкодуйте долонь,
Не вважайте ніколи за сором
Прохопитись невлад,
Не до речі, невчасно,
Не дивіться на того,
Хто реагує мовчазно,
На суворого критика
З першого крісла в партері,
Для якого мистецтво – як друга вечеря.
Аплодуйте акторам –
Щасливим і змученим горем.
Нависає туман
Над Балтійським застудженим морем.
І Нева не тече.
І остання вже роздана пайка.
І злетіти не може
Знесилена голодом чайка.
Все на світі, крім серця,
Здається, замерзло...
А на сцену ступає
Суворий і сивий маєстро.
Ніжність, гордість, бої –
У його обмороженний пальцях.
Дороги ви мої,
Нездлоланні мої ленинградці,
Не подужати вас
Ні багнетом, ні страхом, ні змором,
Поки ви аплодуєте,
Ви аплодуєте вашим акторам...
Аплодуйте акторам –
В Кремлівськім палаці і під осокором,
В їх високій судьбі і в маленькій,
Котрої ім сором:
Що живуть вони, як споконвічні туристи,
Що сорочку їм
Стомлена жінка не випере чисто,
Що доводиться їм мимоволі радіти, -
Бо нездатні вони
На мистецьких харчах
Розжитіти...
І нехай ані терни,
Ні мотлох життєвий, ні втрати
Не завадять нам
Роль на землі свою чесно зіграти!
І прекоасність цього
Не збагнути хіба що потворам...
Аплодуйте, будь ласка,
Завжди – аплодуйте акторам!

***************

Краплина

У час, коли сльота зимова
В житті на мене наліта,
Чи прокрадається у слово
Зневіра, смуток, гіркота,
Чи хмари застилають небо,
Чи в серці виростає зло,
Тоді я згадую про тебе,
Моє село.
Безмежний степ та осокори,
Та розшум встиглих колось...
Мені в дитинстві бачить море
В своїх краях не довелось.
Коли ж в село води морської
Привіз в баклазі наш земляк –
Вона здалась тоді гіркою
І неприємною на смак.
З тих пір ще більше стало вабить
Мене джерельце говірке,
А море, уявляв я: мабуть.
Лише солоне і гірке.
Пізніш збагнув: щоб море знати,
Замало краплі, далебі.
У нього інші є ознаки –
Його роздолля і глибінь,
Долини і хребти хвилясті,
Прозорі далі. Наче скло,
І обрії, відкриті навстіж,
Щоб сонце сходити могло.
А іноді, коли похмирі
Повзуть тумани із яруг, -
У нього є шторми та бурі,
Які гартують волю й дух!
Я вірю, мила, в долю нашу.
Та раптом трапиться біда
І цілий світ мені зав’яже
Ота життєва гіркота, -
Я затамую міцно горе
І не забуду одного:
Як уявляв собі я море
В одній лиш крапельці його.

***************

Акорди

Шукав я в словесному поросі
Прозорої рими кришталь.
А хтось там, на другому поверсі,
Щоранку сідав за рояль.
Не відав я – хто він чи хто вона.
І часто, тамуючи злість,
Вислухував роздратовано
Акорди і гами якісь.
Биття свого серця я стримував,
У власний не вірячи хист:
Чи бився Шевченко над римою?
Чи скнів над акордами Ліст?
Й собі в адвокати-союзники
Я думку злораду приймав,
Що в когось талану до музики,
Як в мене до віршів, нема...
А дівчина (все-тфки дівчина!)
Все грала та грала. І враз –
Родивсь ураган «Патетичної»
З окремих акордів і фраз.
Я й досі не відаю, хто вона,
Ота піаністка згори.
Здається, уперше Бетховена
Відчув я з вчорашньої гри...

***************

Не помираю від хули
І не полюю на хвалу я ...
Та як хвилююсь я, коли
Мене нічого не хвилюю!
Байдужість. Тиша. Так бува,
Коли збирається довкола
Гроза. І після валідолу
У хворім серці так бува:
Спокійні, рівні вдих і видих.
Безвілля ліжкових пружин.
І тільки думки смертний вибух
Постільний знищує режим.
А серце випада росою
В землі родючої пласти,
Щоб знову прорости сльозою
І хвилюванням прорости.
Коли ж його підступний ворог
Приспати хоче в тишині,
Воно тривожно б’є на сполох
І спати не дає мені.
Я так ненавижду жорстоко
Байдужість в серцеві своїм...
І ходить хмарами неспокій,
А з хмар – народжується грім!

Назад

</div> <div align="center"><a href="http://www.ucoz.ru/" title="Создать сайт бесплатно"><img style="margin:0;padding:0;border:0;" alt="Hosted by uCoz" src="http://s204.ucoz.net/img/cp/6.gif" width="80" height="15" title="Hosted by uCoz" /></a><br /></div> </body> </html>