-----------------------------------

8-9 березня, 2003 р.

Мабуть це правда, що родина кожна
Свiй стержень має, ту одну людину,
Що з гідністю лиш згадувати можна,
Як свій життєвий шлях вона покине.

Природно, як весна, що кожний з нас
Немало помилок в житті зробив.
Та інші пам'ятатимуть лиш те,
Що по собі ти світу залишив.

День прийде, коли хтось мене спитає,
Хто був тієй людиною для мене,
Хто залишити зміг найбільший скарб,
Свою епоху, душу і натхнення?

І я тоді замислюсь на хвилину,
Не очевидна відповідь та ніби;
Скажу їм с посмішкою: мій дідусь.
І поясню: поетом був мій діду.

Не пам'ятяю майже часу,
Коли дідусь ще був живий.
І тільки ту людину знаю,
Що виглядає із віршів.
І так багато у віршах тих
Здається рідним і знайомим,
Що мимоволі відчуваю
Рядки поезій другим домом.
Ми мабуть чимось дуже схожі,
І хоть моє життя проходить
З палітрой кольорових фарб,
Думки я виражу лиш словом.
Я знаю, що не зможу стати
Поетом справжнім, як мій дід,
Та те, що зможу написати -
Йому я маю присвятить.

-----------------------------------

~Спогади~

І ми поїдем ще колись на дачу,
Де так весело ми проводили свій час.
О друзі, ви мене не забувайте,
А я ніколи не забуду вас.

Хай буде бадмінтон в кутку лежати,
І м'яч із напивстертим "adidas",
Але ніколи наші спогади не зникнуть
Про той дитячий незабутній час.

-----------------------------------

4 липня, 2001 р.

Київ, він вартий сотен віршів...
Але в мене нема того хисту,
Щоб жоден із них написати...
Я буду три дні мандрувати
По вулицях кращого міста...
Він здається мені другим домом,
Який буду завжди пам'ятати.

-----------------------------------

9 березня, 2003 р.

Здається, я писала вже про все -
Самотність, сум, життя і смерть,
Розлуку, спогади, натхнення,
Але ніколи про кохання
Можливо, й не було його ніколи?
Або воно було абстрактним поняттям,
Занадто юним, чи сліпим занадто,
Далеким від поезій сприйняття.
Усе, що у вірши мої вливалось,
Ішло з найтемніших куточків
Моєй душі, коли мені здавалось,
Що не зберу докупи я шматочків,
Які розсипались, як скло,
Що хтось необережно зіштовхнув
Додолу,на підлогу дощану,
Немов на ньому виміщая зло.
У результаті болісних часів
Життєві народилися пісні.
Чому ж тоді найкраще з почуттів -
Кохання - не залишило слідів?
Як знати, Коли прийде та любов,
Яку я першою в поезії назву?
Може, шукатиму я знов і знов,
Знайду кохання, та натхнення не знайду?
Здається, я писала вже про все.
Але щось змусило мене
Cьогодні написати про кохання.
Те саме, мабуть, що завжди шукала.
Торкаючи повільно кожний нерв,
Схвильовано приходить розуміння:
Цей вірш і є кохання перший вірш,
Наступної поезії коріння.

-----------------------------------